Klavdia Petrivna, OSTY Жовті Квіти

Ти сидиш сумна,
Бо від мене пішла.
Наче ніч без зір,
тиха й без тепла.


Як погасла іскра,
Така не проста.
Ти розбила мене,
і мовчить весна.


І мовчить весна,
Та, що нам біль принесла.
Я складався зі скла,
І розбився в асфальт.


І мовчить весна,
Краще б тебе я не знав.
Порвалась серця струна,
То була фальшива гра.


Жовті квіти розлуки,
Березневі наші муки.
Що робили наші губи,
Знає один Бог.


І розбіглись, наче мушки,
Ми тепер не подружки.
Два озера глибокі,
Але дуже одинокі.


Ти шукав мене,
між дощами й вогнем.
І твій слід,
розчинився у імлі.


Та залишився біль,
що пече день за днем.
І любов, як тінь,
зникне на землі.


Зникне на землі,
Я в тумані і на дні.
Довкола квола тишина,
Я мовчу, як весна.


Зникну на землі,
Як під водою кораблі.
Все розтануло у мить,
Моя вірність тихо спить.

Жовті квіти розлуки,
Березневі наші муки.
Що робили наші губи,
Знає один Бог.


І розбіглись, наче мушки,
Ми тепер не подружки.
Два озера глибокі,
Але дуже одинокі.

Жовті квіти розлуки,
Березневі наші муки.
Що робили наші губи,
Знає один Бог.


І розбіглись, наче мушки,
Ми тепер не подружки.
Два озера глибокі,
Але дуже одинокі.